Готуємось до ДПА

Затверджую
Директор Новомихайлівського навчально-виховного комплексу Чернігівської селищної ради Чернігівського району Запорізької області
07.05.2018 Т.М.Полулях

Методичні рекомендації та завдання з підсумкової атестації з предмета «Українська мова» в 9 класі загальноосвітніх навчальних закладів

Підготувала:  Самойленко Т.І. вчитель української мови та літератури Новомихайлівського навчально - виховного комплексу Чернігівської селищної ради Чернігівського району Запорізької області

           Спеціаліст першої категорії

Загальні питання проведення державної підсумкової атестації

Державна підсумкова атестація з української мови в 9 класі загальноосвітніх навчальних закладів традиційно проводиться у формі текстуального диктанту, який є основною формою перевірки орфографічної (уміння правильно писати слова на вивчені орфографічні правила й словникові слова, визначені для запам’ятовування) та пунктуаційної (уміння використовувати розділові знаки відповідно до опрацьованих правил пунктуації) грамотності учнів. Під час державної підсумкової атестації перевірці підлягає також уміння дев’ятикласників належним чином оформлювати роботу.
У збірнику представлено зразки текстів різних функціональних стилів української мови, які ознайомлюють учнів з історичним минулим, нашими звичаями, традиціями, символами й оберегами, духовною культурою й мистецтвом, природою й відомими пам’ятками України, видатними постатями національної історії культури, науки та їхніми досягненнями. Запропоновано чимало зразків художнього стилю, які використовуються в ньому й мають виразне стилістичне забарвлення. У збірникові наявні й тексти наукового стилю. Тексти для диктантів достатньо насичені орфограмами й пунктограмами, опрацьованими учнями в курсі основної школи.
Дібрані тексти мають значний виховний і пізнавальний потенціал, вони забезпечують реалізацію культурологічного принципу навчання української мови в загальноосвітніх навчальних закладах і сприяють утіленню вимог відповідної змістової лінії чинної програми з предмета.
Збірник диктантів можна використовувати для проведення державної підсумкової атестації і контрольних робіт (вид мовленнєвої діяльності – письмо).

Методика проведення державної підсумкової атестації з предмета «Українська мова» в 9 класі
Методика проведення диктанту є традиційною, узвичаєною, однак проведення державної підсумкової атестації у формі диктанту має певні особливості.
Вид роботи й назву тексту потрібно записати на дошці. Спочатку вчитель читає весь текст, після чого не дає ніяких пояснень щодо його змісту, правописних особливостей і тлумачення значень використаних у  ньому слів ( з огляду на те, що тексти адаптовано для навчальних потреб, у них майже відсутня так звана авторська пунктуація, немає діалектизмів, застарілих слів, складної зі значеннєвого погляду, а тому малозрозумілі для учнів лексики тощо). Учитель може давати тільки коментарі формального характеру, як-от: розміщення заголовку, запис автора чи джерела тексту та ін.
Після прочитання всього тексту вчитель читає перше речення повністю, а учні тільки уважно слухають його. Далі це саме речення диктується для запису частинами, причому кожна частина, як правило, читається тільки один раз (частиною в цьому випадку треба вважати словосполучення з двох-п’яти слів або частину складного речення приблизно з тією ж кількістю слів). Учитель може повторно прочитати частину речення, якщо вона велика за обсягом, у ній змінено нормативний порядок слів або під дією певних зовнішніх чинників учні недочули якогось слова або словосполучення. Після то як учні запишуть усе речення, його треба прочитати повністю повторно, щоб атестовані мали змогу перевірити записане.
У такий спосіб диктується кожне речення тексту. Учитель обов’язково вказує місце поділу тексти на абзаци. Після запису всього тексту він читає його ще раз від початку до кінця, роблячи паузи між реченнями, дещо триваліші ніж звичайних, і надаючи змогу учням ретельно перевірити написане й усунути можливі помилки. Текст треба диктувати виразно, відповідно до норм літературної мови, з правильним наголошуванням слів та інтонуванням звукового потоку, у такому темпі, щоб учні встигали вільно його записувати.
Після повторного читання всього тексту учні здають диктанти вчителеві. Часу для додаткової перевірки надавати не потрібно: сумніви щодо правописного оформлення роботи учні повинні вирішувати в процесі написання.

Обсяг текстів для диктанту та час написання роботи

Обсяг текстів для контрольних диктантів чітко визначено чинною програмою з української мови: у 9 класі це має бути текст на 140 – 160 слів (на перший показник треба орієнтуватися на початку навчального року, на другий – наприкінці). Для написання контрольного диктанту відводиться 30 – 35 хвилин. Оскільки державна підсумкова атестація з української мови триває одну астрономічну годину (тобто 60 хвилин) і не є рядовою контрольною роботою, а підсумовує знання, уміння й навички школярів за дев’ять років їхнього навчання, тексти в збірнику для її проведення, як і в усі попередні роки, містять по 160 – 170 слів (як самостійних, так і службових).

Оформлення роботи
Надтекстові й післятекстові записи потребують окремого коментування. У верхній лівій частині титульної сторінки подвійного аркуша (у лінію) неодмінно ставиться штамп загальноосвітнього навчального закладу; на ньому зазначається дата, наприклад: 01.06.2017 р. Починають робити записи на сьомому рядку титульної сторінки: 
Робота
на державну підсумкову атестацію
з української мови
за курс основної школи
учня (учениці) 9 класу
(прізвище, ім’я та по батькові у формі родового відмінка)
Рекомендується записувати автора чи джерело після тексту в наступному рядку праворуч з великої літери, не беручи його в дужки й не ставлячи після нього крапки (тобто оформлення такого запису має бути таким, як і в збірникові текстів для диктантів).
На другій сторінці на перших двох рядках записують вид роботи та назву тексту:
Диктант
Перші українські книги
Після заголовків крапку не ставлять. Кількість слів у тексті наприкінці роботи учні не зазначають.
Роботу потрібно виконувати кульковою ручкою із синім (або його відтінками) чорнилом
Перевірка й оцінювання робіт
Диктант, як це і визначено чинною програмою з української мови, оцінюється однією оцінкою на підставі таких критеріїв:
- орфографічні та пунктуаційні помилки обраховуються разом та оцінюються однаково;
- помилки в слові, яке повторюється в диктанті кілька разів, уважаються однією помилкою; помилки на те саме правило, але в різних словах і різних реченнях уважаються різними помилками;
- розрізняють грубі та не грубі помилки; до не грубих помилок відносять: винятки з усіх правил; написання великої літери в складних власних назвах; правопис прислівників, утворених від іменників з прийменниками; у випадках, що вимагають розрізнення не і ні (у сполученнях на кшталт не хто інший, як…; не що інше, як…; ніхто інший не…; ніщо інше не…); заміна одного співвідносного розділового знака іншим; заміна українських букв російськими; під час остаточного обрахунку помилок дві не грубі помилки вважаються однією грубою;
- п’ять виправлень неправильного написання на правильне прирівнюються до однієї помилки;
- орфографічні та пунктуаційні помилки на правила, вивчення яких не передбачено шкільною програмою, виправляються, але не враховуються.

Нормативи оцінювання робіт на державну підсумкову атестацію
Бали
Кількість помилок    
1 15 – 16 і більше    
2 13 – 14    
3 11 – 12    
4 9 – 10    
5 7 – 8    
6 5 – 6    
7 4    
8 3    
9 1 + 1 (негруба) – 2    
10 1    
11 1 (негруба)    
12  

Під час написання диктанту учням не дозволяється використовувати допоміжні джерела (довідники, словники та іншу літературу й технічні засоби)

Пам’ятка для учнів «Як написати диктант»

1. Уважно прослухайте текст диктанту.
2. Коли вчитель зачитуватиме кожне речення в цілому, слухайте його до кінця й не робіть ніяких записів.
3. Починайте записувати речення лише тоді, коли вчитель почне його читати частинами, роблячи тривалі паузи.
4. Під час записування речення більше звертайте агу на орфографію (написання слів), але не треба забувати й про розділові знаки.
5. Під час перевірки записаного речення потрібно передусім зважати на інтонацію й особливо ретельно перевіряти поставлене  розділові знаки (у цьому важливу роль відіграють паузи: ледь помітну паузу роблять у тих місцях, де треба поставити кому, а більш помітну – на місці двокрапки чи тире; явна пауза означає, що треба поставити крапку з комою).
6. Сконцентруйте свою увагу й не відволікайтеся під час написання диктанту.
7. Не «збирайте» помилки, зазираючи під час написання диктанту в роботу сусіда (як показує практика, на це, по-перше, витрачається час, якого й так мало, а по-друге, потім часто доводиться шкодувати через помилку, допущену внаслідок такого виправлення). 

Григорій Сковорода

Григорій Сковорода народився в селі Чорнухах, що на Полтавщині, у козацькій сім’ї. Батьки й гадки не мали, що колись він стане філософом і поетом, гордістю українського народу, а його ім’я з пошаною вимовлятимуть у багатьох країнах.
Хлопчик зростав серед чудової природи, ріс міцним, кмітливим, обдарованим музично. Понад усе любив річку Многу. Улітку цілими днями просиджував біля неї, милуючись її красою, робив з очерету сопілки, на яких намагався відтворити пташиний спів.
Весною село потопало в морі білого цвіту вишень і слив, за селом тягнулися дубові гаї, а між ними, скільки сягає око, безкраї поля, порізані балками та глибокими ярами, по яких протікали струмочки. Гриць любив ходити в поля, слухати жайворонка, дзюркотливу мову струмка. А понад усе йому подобалося оглядати все навколо з висоти круглих стародавніх могил, яких так багато було на околицях рідного села.
Багатство звуків і барв лісу й степу захоплювали душу й уяву хлопця. Ці дитячі враження залишилися для нього незабутніми на все життя. Пізніше вони стали основною темою багатьох його поетичних творів.
164 слова За Т.Зуб.

Катерина Білокур

Катерина навчилася читати рано, тому було вирішено до школи її не віддавати. Важко сказати, коли майбутня художниця почала малювати. У чотирнадцять років Катерину застали за цим безглуздим, як усі вважали, заняттям, тому було вжито невідкладних заходів: різки та найсуворіша заборона малювати.
Відтепер дівчинці доводилося творити потайки. Спочатку вона виготовляє фарби сама, а згодом переходить на олійні. Пензлі робить із шерсті котячого хвоста. Малює багато, як правило, квіти.
Якось почула по радіо пісню у виконанні Оксани Петрусенко. Спів так вразив Катерину, що цілу ніч вона просиділа над листом і відправила його вранці за незвичайною адресою: «Київ. Оксані Петрусенко». Слава співачки була настільки великою, що лист не загубився. Захоплена вкладеним у конверт малюнком із зображенням калини, співачка радиться з Павлом Тичиною – і до Полтави надходить  розпорядження знайти Катрю Білокур. Картини Білокур вражають – успіх величезний!
Москва, Київ, Париж… Саме в Парижі її знамениті картини «Цар-Колос», «Берізка» й «Колгоспне поле» побачив Пабло Пікассо. Увесь світ облетіли його слова: «Якби ми мало художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї весь світ!»
169 слів За Р.Скорульською

Річка Черемош

Шумить, нуртує й піниться Черемош, як оскаженілий, як навіжений, розпорошує свої дрібні бризки, б’ючись об каміння, нестримним плином перекочує через холодні брили. Несамовито він виривається потужною течією з тісних скелястих лещат і повільно заповнює низовини, обрамлені ошатною габою густої калини.
Про що шепочуть його шумні хвилі, які таємниці ховає в собі невпинна мелодія невидимих струн його зачарованої арфи? Яку пісню награє вона, де її початок, де її кінець? Хіба що серцем тільки можна спізнати її бездонну глибоку печаль і коломийкове грайливе роздолля. Такою є вдача гуцула, що ввібрав у свою мову та свою пісню голос рідної річки, її дивовижні барви й вигадливі несподіванки. Не спинити її бунтівливого виру ні в негоду, ні в ясну днину. Не спинити ніякою силою бурхливого потоку, що так стрімко плине рідною землею. Жартує й тоскно зітхає він, оспіваний у піснях і легендами оповитий Черемош.
Співає одвічну пісню невпинний Черемош, а її гучний відгомін западає в душу, наповнюючи почуттями, яких нізащо не змити хвилями часу. І чути цю пісню далеко-далеко.
164 слова За І.Пільгуком

  

Легенда Кобилля

У розлогій завербленій долині розкинулося мальовниче село Кобилля. Старожили розповідають кілька легенд про походження назви свого села. Ось одна з них.
Здавна річка, на берегах якої розташоване село, була досить повноводною, тут розмірено йшло життя. Проте одного разу козацькі вартові принесли жахливу звістку: з півдня насуваються ординці. Нападники вдерлися в село, грабували й палили будівлі, убивали старих і малих. На березі річки зібрався гурт беззахисних людей, вони в розпачі шукали порятунку. І тоді один господар вивів із хліва велику кобилу, посадив на неї жінку й дитину, сів сам і рушив уплав через річку. Кобила була сильна, уміла добре плавати й винесла господаря із сім’єю до протилежного берега, де був глибокий, зарослий чагарником яр. Козак, заховавши там жінку з дитиною, повернувся назад до людей. Коли ординці наблизилися до берега, там уже нікого не було.
Утікачі почали обживати місцевість, де поселилися: розчищали й обробляли землю, зводили оселі й господарські будівлі. Поступово утворилося село, яке на згадку про свою рятівницю вони назвали Кобилля.
160 слів За Д.Гаврищаком

Коли копають картоплі

Мене щемно огортає передчуття осені, коли за селом стихає гул комбайна, у тиші ночей на землю починають падати зорі та груші, а з небесного купола з’їде Великий Віз. А ще як побачу в пишних кронах жовтий листок, а ще як підпалить хтось картоплиння! Дим переміщується з пахощами яблук і нагадує, що минає серпень, що сонце заходить зовсім не там, де заходило в червні. І, дивлячись на край свіжої ріллі, бачу кінець літа, а я наче й не набувся в його теплі, не нажився в його розкоші! Та зелені клени вже маряться золотими. І здається, що не комори наповнюються врожаєм, а душа збагачується життєвим ужинком.
О цій порі, коли копають картоплі, я все глибше впадаю в якусь велику й піднесену покору. Під її могутнім впливом безмовно дозволяю деревам скидати листя, відпускаю у вирій журавлів і благословляю діток у школу, бо повітря все дужче пахне вереснем, а вересень пахне сторінками нових підручників. На шкільному подвір’ї враз здійметься гамір, і почнеться новий навчальний рік. Так заведено здавна, і це неодмінно, як осінь.
169 слів За В.Думанським

Літній дощ

Такий дощ буває лише влітку. Ураз насупилося небо, ще годину тому ясне-яснісіньке, затріпотіли тендітні берізки, зашелестіла суха мертвотна трава. Потріскана від спеки, як старечі руки від тяжкої роботи, земля німотно чекала порятунку. Раптом пронеслася хвиля вітру. Потім ще й ще. Затарабанили по землі дички, гучно забабахкали в садку яблука. Червоним язиком спалахнула блискавка, за нею прокотився грім.
Як зерна на голодний стіл, упали на землю перші великі краплі дощу. І вона ніби аж зітхнула з полегкістю. А вітер шаленів, здіймав стовпи пилу, перемішував їх із сухим листям і травою, кружляв ними досхочу, а потім жбурляв знову на землю.
Дощ густішав і раптом полив так дужо, так владно й сильно, що вітер боязко затих, звільнивши йому дорогу. Земля, змучена спрагою, своїми потрісканими губами пила воду. Пила захлинаючись, насолоджуючись, радіючи.
Засміялася вода в калюжах під босими ногами дітвори, яка почала розбігатися по домівках, наполохана рясним дощем, громом і блискавками. Поміж стеблинками сухої трави засяяла прозелень, відсвіжена цілющою вологою. А дощ усе лив і лив.
162 слова За З.Кучерявою

Барвінок

Баба Килина була невеличка й тонка, на її темному обличчі життя зоставило своє зморшкувате письмо, в очах випалило живий дух, і вони були подібні на дві бездонні криниці. Вона варила дуже смачний борщ, який уміла так затовкувати салом і засмачувати сметаною, що від нього не можна було одірватися.
Баба Килина пишалася своїм городом, на кожному крилі якого росли кущі барвінку. Здавалося, що він і взимку зеленіє, бо коли танули сніги, то на світ пробивалося його цупке зелене листя, не змучене холодом, не скалічене морозом. А коли повітря ставало по-материнськи  м’яким і лагідним, то барвінок зацвітав так, наче небо бризнуло на землю живою своєю блакиттю, зацвітав так, немов дитячі очі землі дивилися на тебе довірливо. Баба гнівалася, коли зривали барвінковий цвіт. Вона взагалі ніколи не могла примиритися з тим, що квітку зривають.
Навіть на Спаса, коли, здається, з квітами просинаєшся, з квітами сідаєш за стіл і їси яблука, груші, а свіжовипечений хліб умочаєш у мед і несеш до рота, вона не могла відцуратись од свого святого ставлення до цвіту.
168 слів За Є.Гуцалом

Творці меду

Бджільництво відоме людині щонайменша п'ятнадцять тисяч років. Щоправда, спочатку бджіл не розводили у вуликах, а полювали на них. Лише у вісімнадцятому столітті люди навчилися робити вулики, з яких можна було виймати стільники, не вбиваючи бджолину сім’ю.
Сім’я існує за принципом, властивим для всіх комах. Роботи в бджіл багато. Як і в мурах, у них існує фахова спеціальність. Однак якщо мураха визначається з фахом один раз на все життя, то бджоли з віком його змінюють. Це дуже цікаве явище. Перші дні життя бджілці доручають роботу прибиральниці: вона вичищає старі чарунки, потім працює годувальницею – годує робочих бджіл спочатку квітковим пилком, а потім і маточним молочком. Згодом вона приймає корм, стає будівельницею, далі – охоронцем. Найвідповідальнішу роботу, збирання нектару, виконують найстаріші бджоли.
Мед – не просто згущений нектар. У бджоли він зазнає складних хімічних перетворень, збагачується органічними кислотами, ферментами, бактерицидними речовинами. Потім бджола передає краплину іншій бджолі, яка продовжує процес. Урешті-решт крапля напівфабрикату виділяється в чарунку стільника. Після цього відбувається процес згущення меду. Стільки праці заради краплинки меду, яку майже неможливо побачити неозброєним оком!
169 слів За В.Сидоренком

Лелеки

Я пригадую, з яким особливим нетерпінням чекав, коли прилетять лелеки до нашого села. І була якась особлива радість зустрічі з цими птахами: вони всідалися на старій клуні і, закинувши голову до неба, розсипалися клекотом. Разом із ними приходила весна, земля прокидалася й виповнювалася знову безліччю істот: жаби кумкали, жайворонки вимірювали піснями височінь неба, бджоли стрімко проносилися над головою, а джмелі особливо довірливо щось проказували до розцвіченої синенької кропивки. Який багатий світ! Спориш зворушливо зеленів дрібнесенькими листочками, червонясті язички кінського щавлю ловили тепле проміння, а на оболоні, залитій водою, походжали на певній відстані один від одного, поважно переставляючи ноги, лелеки.
Мені кортіло підійти ближче й погладити їх по чорно-білих перах, доторкнутися до червоного дзьоба, до лискучих шкіряних чобітків. Але це заборонено: ані торкатися, ані вилазити до гнізда, ані пускати по них із рогатки камінчики. Свята птиця, яка за кривди може помститися, кинувши на солом’яний дах жарину, діставши її з нічного неба. Лелеки повернулися з вирію, країни далекої, незнаної, яка невідомо де. Але дуже-дуже далеко, за краєм землі.
166 слів За П.Мовчаном 

До батька по розум

Повага до старших, до батьків уважалась у народі рисою, притаманною кожній порядній і вихованій людині. Навчаючи дітей поважати старших, їм розповідали різні повчальні історії, легенди й казки. Наведемо одну з найпоширеніших.
Давно-предавно старих людей, які вже нічого робити не могли, спускали спеціальним пристроєм у провалля, щоб дарма хліба не їли. Проте один чоловік дуже любив свого батька й, не виконавши жорстокого закону, заховав його в хліві. Щодня він потайки від односельчан носив батькові їжу. Минуло кілька років – і в селі стався недорід: нічим людям сіяти. Старий побачив, що син чомусь зажурений, розпитав про все й порадив зняти снопи зі стріхи, ще раз обмолотити їх і засіяти. Син так і зробив. У нього хліб зійшов найкраще, і найбільша нива була засіяна. Усі люди стали допитуватися чоловіка, як він до такого додумався. Той спочатку мовчав, а згодом розповів, що батько так навчив.
З того часу люди вже не спускали старих у провалля, а навпаки, стали шанувати їх до самої смерті, бо вони мудрі, життям биті, завжди розуму навчать.
166 слів З народної мудрості

Ліс

Тихо в лісі, тихо. Вітер заснув, затих і тільки зрідка колишеться серед зеленого листя дерев. Він колишеться й цілує листя, а воно тремтить і в’ється під його палкими поцілунками. Але це тільки на хвилинку, на одну малесеньку хвилиночку, а там знов усе засне, помре, ніде ніщо не зворухнеться, не стрепенеться. усе спатиме.
Тихо в лісі. Тільки над ним сонце горить рівним палючим світлом на безкрайньому блакитному небі. Воно горить і посилає сліпучі хвилі свого ясного проміння, посилає їх туди, у ліс. І проміння падає на верховіття дерев, силкується досягти низу, а могутнє коріння вганяється в сиру землю. Але надто густий цей ліс, щільно й дружно поспліталися його рясні віти. І не може проміння досягти низу, а тільки відбивається у верховіттях, золотить, гріючи їх своїм сяйвом. А там, унизу, тихо все, тихо.
І ліс стоїть. Він затих під палючим гнітом літнього полудня. Здається, немає у ньому життя, зовсім немає. Здається, у ньому й іскринки життєвості немає. Проте це тільки здається – життя в ньому є, воно не припиняється ні на мить.
169 слів За Б.Грінченком

 Сонечко – хижак?

Багато тварин намагається надійно заховатися від ворогів, а сонечко робить навпаки. Завдяки яскравому забарвленню його просто не можна не помітити. Як це пояснити? Спробуймо спіймати цього жучка й обережно стиснути. На пальцях залишаться крапельки жовтогарячого кольору з неприємним запахом. До того ж ця рідина ще й їдка, тому не треба, наприклад, після цього терти очі рукою: можна подразнити слизову оболонку. Якщо хижак, який ще ніколи не перевіряв сонечка на смак, спіймає його, то й відразу відпустить, а після цього ніколи не чіпатиме.
Сонечко – хижак, воно залюбки поїдає попелиць, павутинних кліщів та інших небезпечних шкідників сільського господарства.
Існує думка, що за кількістю цяточок на надкриллях сонечка можна визначити його вік. Насправді це не так. Комахи з різною кількістю цяток належать до різних видів, і ця кількість не змінюється протягом життя. Так, існує сонечко із сімома цятками. з двома тощо. В Україні налічується понад сімдесят різних видів сонечок! Ці яскраво-червоні жучки живуть не тільки в дикій природі, а й у містах, щоправда, сонечка-городяни мають темніше забарвлення.
164 слова З енциклопедичного довідника

Хліб – усьому голова

Хліб – це саме життя, його обожнюють і звеличують, навколо нього зосереджується все існування людини, йому підпорядковуються час і простір. Тому й культура наших пращурів була хліборобською. До хліба українці віддавна ставилися з особливим пошанівком: крихітка хліба від паляниці не може бути зметена зі столу під ноги разом із сміттям.
Хліб – усьому голова. У цьому прислів’ї відображено великий досвід і важливе правило, осмислення ролі хліба в бутті українців і ставлення до нього кожного з-поміж наших співвітчизників.
Хліб відігравав величезну роль, по суті, у всіх обрядах українців, використовувався як ритуальна страва під час багатьох свят. Наприклад, під час обряду сватання батьки молодят обмінювалися хлібом, а під час запросин дарували випечені з пшеничного тіста шишки. А на весілля випікали коровай і благословляли ним подружжя.
Так, хліб – це справедливість і добробут, праця й пісня. Однак найголовнішим є те, що хліб уособлює смерть і воскресіння, бо зернина вмирає, щоб воскреснути й подарувати  людині десятки інших зернин. Людина ж, споживши хліб, вирощуватиме в душі добрі почуття, а в розумі – хвалебні думки.
166 слів За П.Мовчаном